Рішення для поліпшення здоров'я ґрунтів
Як наростити гумус?
Такі методи, як нарощування гумусу, регенеративне сільське господарство та вуглецеве землеробство покращують здоров'я ґрунтів. Допомога процесам, що відбуваються в ґрунті, підвищує рівень плодючості та біорізноманіття, а також приносить користь клімату.
Нарощування гумусу – давня практика
Історія землеробства знає багато прикладів цілеспрямованого розвитку гумусу по всьому світу. Навіть вікінги та германські племена працювали над покращенням родючості ґрунтів. Плаген — тип ґрунтів, що розвинулися навколо сучасного Оснабрюка (Німеччина). У 12 і 13 століттях люди збагачували піщані низьковрожайні ґрунти органічним матеріалом. Вони різали трав'янистий дерен із кореневищами й використовували його в якості підстилки для великої рогатої худоби. З часом гній, харчові відходи та попіл утворювали добриво, яке згодом повертали на поля. Наприкінці 19 століття промислові мінеральні добрива замінили традиційні методи і давні знання, але сьогодні перевірені часом здобутки знову актуальні.
Регенеративне сільське господарство: природні цикли та догляд за ґрунтами
Ідея регенеративного сільського господарства була розроблена фермерами-першопрохідниками, науковцями та ініціативами з охорони здоров'я ґрунтів. Роберт Родаль, фермер із США, запропонував термін «регенеративне органічне землеробство» в 1970-х роках, щоб вирізнити його методи з-поміж інших екологічних підходів до сільського господарства. Корені регенеративного землеробства простежуються до Рудольфа Штайнера і його сільськогосподарського курсу, з якого власне й виникло біодинамічне сільське господарство в 1920-х роках.
У регенеративному сільському господарстві головна увага приділяється відновленню та поліпшенню природних циклів, а також посиленому догляду за ґрунтом. Належні заходи активують ґрунтову мікрофлору та збагачують ґрунт органічно зв’язаним вуглецем. Ще один важливий аспект полягає в тому, що ґрунт використовують протягом всього року, наприклад, здійснюючи проміжні посіви культур типу зернових, кукурудзи або рапсу.
Зелені добрива, які також називають живою мульчою, ґрунтозахисними сівозмінами або покривними культурами, також можуть використовуватися в якості сівозміни між двома основними культурами. Часто їх роль виконують бобові, такі як лучна конюшина.
Вони зв'язують азот із повітря й підвищують родючість ґрунту. Незважаючи на те, що листя рослин відмирають, їх коренева система продовжує сприяти поглинанню води й транспорту поживних речовин до ґрунту. Мульча з розвиненими коренями підживлює ґрунт краще, ніж оранка. Сприятливий ефект такої обробки ґрунтів значно сильніший, тому що коріння мульчі досягають кількох метрів вглиб ґрунту.
Застосування зелених добрив зводить використання сільгоспугіддь до мінімуму, вони залучаються лише за необхідності. Неглибока машинна обробка тільки доповнює глибоко вкорінену мульчу та не порушує структуру ґрунту. Таким чином, розвиток ґрунтів продовжується у власному ритмі, а його шари зберігаються максимально цілісними.
Практики регенеративного землеробства настільки ж різноманітні, наскільки й території, на яких вони використовуються. З роками зарекомендували себе різні сільскогосподарські методи: пермакультура, агролісоводство, холістичне управління та багато інших. Ці підходи спрямовані на покращення ґрунтів, підвищення їх біорізноманіття, більш ощадливе використання води, зниження ерозії та меншу залежність від хімікатів.
За оцінками, 50 000 гектарів землі у Німеччині обробляються за принципами регенеративного сільського господарства – як на органічних, так і на звичайних фермах.
Від 2 до 5 млрд тонн CO2 щороку мають змогу секвеструватися шляхом нарощування гумусу по всій земній кулі.
Вуглецеве землеробство
Нарощування гумусу - тривалий та копіткий процес. Більша частина введеного вуглецю швидко розкладається та виходить в повітря у вигляді CO2. Лише невелика його частка зберігається у ґрунті протягом тривалого часу. Але, попри це, сільськогосподарські ґрунти мають великий потенціал для секвестрації вуглецю та сприяють захисту клімату. Інститут Тюнена (Німеччина) досліджує шляхи досягнення цієї мети за допомогою проєкту з вуглецевого землеробства.
У вуглецевому землеробстві фермери усюди застосовують регенеративні методи ведення сільського господарства. До них відноситься культивування ґрунтозахисних і різноманітних покривних культур із розвиненими кореневими системами, щільне насадження рослин, використання компосту й твердого перегною, а також впровадження систем агролісоводства. До встановлення нової рівноваги, за науковими розрахунками, 50—1000 кг органічного вуглецю на гектар можуть накопичуватися в ґрунті щороку, ще більше – на луках. Це означає, що 80—3600 кг CO2 на гектар видалятимуться з атмосфери щороку, приносячи користь клімату, родючості ґрунтів та біорізноманіттю.
Захищаючи ґрунти, ми зберігаємо свої засоби до існування. Ми мусимо зробити все можливе, аби відродити та відновити деградовані ґрунти. У такий спосіб можна потенційно відновити близько двох мільярдів гектарів ґрунту по всьому світу. Саме зараз настав час об'єднатися, поділитися досвідом і розпочати нові проєкти.
Джерела:
Bodenatlas 2015, Der Boden (Susanne Dohrn), Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH, Deutsche Welle, Deutscher Landwirtschaftsverlag, Deutschlandfunk, Energiewende-Magazin 6/2020, Europäische Umweltagentur, FiBL, Johann Heinrich von Thünen-Institut, Julius Kühn-Institut, Kreo 01/2020, Max-Planck-Gesellschaft, Nature & More, oekolandbau.de, Saatgut (Anja Banzhaf), Save Our Soils, Slow Food, Statista, Stiftung Wissenschaft und Politik, Umweltbundesamt, Was ist und wie entsteht Humus? (Schnug / Haneklaus), World Ocean Review, WWF, Zukunftsstiftung Landwirtschaft (Wege aus der Hungerkrise, 2013)
